Офіційний туристичний портал
Черкаської області

uken
Cloudy

21°C

Cloudy

Туристичні маршрути

м. Черкаси

Пішохідний маршрут "Центральною частиною міста".

Відкрити для себе Черкаси Вам допоможе пішохідний маршрут "Центральною частиною міста", який охоплює найцікавіші пам`ятки архітектури та має протяжність 3,5 км.

https://www.google.com/maps/d/viewer?mid=15B9KnEu2Qrqq2-HXalhWNBZ-G4Q

1. Соборна площа (раніше – Базарна площа)

Центральна площа міста Черкаси. Площа утворена 1879 року. До 1945 року на площі стояв Свято-Миколаївський собор, збудований в 1864 році і зруйнований одразу після Другої світової війни. Собор був споруджений на кошти черкаського мецената М. Колодочки. Навколо собору розміщувались торгові ряди, складські приміщення та приватні будинки заможніх міщан. Тричі на рік тут проводились ярмарки. На площі розташовані: - приміщення Черкаської обласної ради, збудоване після зруйнування собору; - Черкаський головпоштамт: цю унікальну споруду розробили архітектор С. Рац і конструктор І. Бравер у 1965 році. За час існування будівлі мало що змінилося: фасад дещо осучаснився – замість стрілкового годинника з`явився електронний, і склоблоки замінили на затемнений хайтеківський вітраж. А взагалі, поштовому зв`язку на Черкащині понад 200 років.

2. Сквер обласної ради Парк пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення “Сквер Обласної ради”.

У сквері знаходиться єдиний в місті світломузичний фонтан, який має під світку, а струмені води випускаються в такт музики, що лунає на весь сквер. Влітку черкащани та гості міста у сквері мають можливість послухати "живу" музику, − тут проходять вечори інструментальної та духовної музики.

3. Монумент “Борцям за волю України”

Пам'ятник має вигляд конусоподібного гранітного обеліска висотою 15 метрів. На обеліску розміщений кований дубово-калиновий вінок з написом: "Борцям за волю України". Біля підніжжя – вісім плит, на яких зазначено різні періоди боротьби українців за незалежність – від Київської Русі донині. На вершині обеліска встановлена двометрова бронзова скульптура архистратига Михаїла, покровителя воїнів. Спроектували пам'ятник "Борцям за волю України" черкаський архітектор Юрій Калашник і відомий український скульптор Микола Білик. Монумент Борцям за волю України освятили митрополит Черкаський і Чигиринський УПЦ Київського патріархату Іоанн та священики Української греко-католицької церкви.

4. Черкаський міський дитячий парк (раніше − сад Ярової)

Парк розташований в центральній частині міста Черкаси. 1902 року місцевий підприємець І. І. Яровий заснував на 1.5 га території парк та театр. Створення першого комерційного парку він доручив своїй сестрі Ганні Іванівни Яровій, театром завідував сам. "Світська левиця" Ганна Ярова тривалий час прожила в Санкт-Петербурзі, проте, зрештою, повернулася до Черкас. Проект за свої кошти реалізувала Ганна. Саме завдяки їй у Черкасах з’явився театр. Розповідають, що приміщення театру нагадувало великий сарай. І це не було щось таке монументальне й епічне, але все одно були підмостки, на яких влітку 1903 року виступала Марія Заньковецька. Приїздили також і трупи Панаса Саксаганського і Марка Кропивницького. Ганна Іванівна Ярова виявилася неабиякою театралкою і потоваришувала з Марією Заньковецькою. Тож, коли акторка приїздила в Черкаси на гастролі, то часто зупинялася саме в домі Ярових. Театр Ярового став культурним центром тогочасного міста, в якому виступали відомі театральні трупи. В центральній частині парку був павільйон, де постійно грали піхотні оркестри кількох полків, була своя публічна бібліотека, а ще - стояв біоскоп, який проектував на екран картинки з зображенням тварин. Парк мав платний вхід, досить високий на той час, але це компенсувало витрати на його утримання. У невеликих композиціях парку використовувалась бизько 20-ти дерев різних порід, у тому числі фруктових. Квітники були переважно з однорічників, що давало змогу постійно оновлювать кольорові композиції. Парк Ярової називають чи не єдиним місцем, де в ті роки був можливий флірт. Мовляв, центрами світських "тусовок" місцевої еліти були села та містечка Черкащини. Тож фліртувати поважне панство їздило у Мошни, Леськове, Шполу, Тальне чи Прохорівку. Тоді як у Черкасах на початку XX ст. це можна було зробити лише у парку Ярової. 1910 року сад здано в оренду Зініну, Лір'є та компаньйонам, що перебудували приміщеня зимового театру та влаштували в ньому синематограф, а літній театр став цирком. За часи Радянської влади планування парку постійно змінювалась, втрачаючі старі функції, притаманні театрально-цирковому парку, та отримуючи нові - дитячо-спортивні. 1980 року відбулось відкриття оновленого Дитячого парку. Автор проекту архітектор А. Є. Ніколенко, автор багатьох дерев'яних казкових скульптур самодіяльний скульптор М. І. Ширинкин. Навпроти Дитячого парку збереглися до наших днів кілька старезних будинків, які більше відомі як "комплекс Школьникова". Тут у 1916-1917 роках знаходилися Комерційне та Громадське зібрання, відбувалися концерти, бали, демонструвалися любительські спектаклі. Тут же проходили й ділові зустрічі.

5. Меморіальний комплекс "Пагорб Слави"

Меморіальний комплекс зведений у пам'ять про загиблих мешканців міста в роки німецько-радянської війни. Меморіал увічнює пам'ять черкасців, які загинули на фронтах та воїнів, полеглих у боях за Черкаси. Збудований у 1967 році, в 1975 році реконструйований у комплекс. Загальна висота земляного пагорба — 10 м, діаметр основи — 60 м. Композиція вирішена у великих монументальних формах. Широку ритуальну площу завершує курганоподібний насип із гранітними східцями, увінчаний скульптурою жінки-матері Батьківщини висотою 10 м. У піднятій правій руці знаходиться чаша з Вічним вогнем, ліва рука звернена вперед, до ритуальної площі. На облицьованій гранітом підпірній стіні напівовальної форми змонтована горельєфна композиція (розміри 20,9x2,2 м) на батальну тему і висічені прізвища 904 воїнів-черкащан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. На вершину пагорба, де поховано майже тисячу воїнів, ведуть тераси, викладені гранітними блоками. Насипну частину пагорба обрамлює меморіальна гранітна стіна з викарбуваними іменами мешканців міста, які полягли у боях. На підпірній стіні знаходиться 5 бронзових барельєфів, що розповідають про тяжкі часи війни. На першому зображено ополченців 1941 року, на другому — бій з фашистами. В центрі барельєфа — постать молодого бійця, який, вражений кулею, падає у пшеницю. На третьому барельєфі показана багнетна атака радянських воїнів, на четвертому — як у вбитого прапороносця товариш підхоплює прапор. На п'ятому — увічнені представники всіх родів військ Радянської Армії.

6. Парк "Долина троянд"

Парк пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення "Долина троянд" є невеликим парком біля центру міста на березі Дніпра. Назву парк отримав тому, що раніше цих квітів було в парку дуже багато. Зараз троянд залишилося небагато, проте “Долина троянд” - це прекрасне місце для пікніка на траві, заняття спортом, або просто прогулянок. На території парку є водограй, створений у невеличкому штучному басейні, переважно невисокі дерева і акуратно підстрижені кущі. Великі ж дерева ростуть смугою з боку Дніпра. Особливо гарний вид на "Долину троянд" відривається з розташованого поруч скверу Богдана Хмельницького. Уздовж вузьких звивистих алей, посипаних дрібними камінчиками, по обидва боки розташовані великі зручні лавочки, які служать місцем відпочинку. Варто відзначити, що під час святкування тих чи інших урочистостей "Долина троянд" завжди знаходиться в центрі подій. До особливостей парку можна віднести величезний бронзовий сонячний годинник, у виді птаха, діаметром у 15 метрів. Він встановлений у 2012 році. В якості годинникової стрілки виступає великий журавель, а замість цифр – дванадцять стільців як алюзія на легендарний роман Ільфа і Петрова. Також, на території парку знаходиться "сухий" фонтан, який розрахований для пішохідних прогулянок. Пішохідний фонтан був перероблений із одного з двох фонтанів, що були облаштовані в парку ще у 2008 році. Його відкриття відбулося влітку 2016 року. Поруч з фонтаном розташовані лавки для відпочинку. Парк є одним з улюблених місць відпочинку городян. В останні роки використовується для проведення загальноміських свят та фестивалів. Поряд з парком знаходиться популярний міський пляж.

7. Замкова гора (нині − Сквер Богдана Хмельницького)

Замкова гора (Дніпрова гора) — один з пагорбів у рельєфі міста Черкаси. Знаходиться в центрі міста над низинним берегом Кременчуцького водосховища на Дніпрі. Має історичне та археологічне значення, адже тут знаходилось спочатку городище, а пізніше Черкаський замок. Є припущення археологів, що на Замковій горі знаходилось відоме місто Родень, місце розташування якого на сьогодні лишається однією з найбільших загадок історії України. Зараз на Замковій горі розташований сквер Богдана Хмельницького, де встановлено декілька пам'ятників: - пам'ятник козацькому ватажку Іванові Підкові, який було відкрито 1986 року до 700-річчя міста. Авторами пам'ятника виступили - скульптор П. І. Кулик (Львів) та архітектор В. І. Блюсюк. Пам'ятник являє собою бронзову скульптуру Івана Підкови заввишки 2 метри з булавою в руці, встановлену на гранітному постаменті; - стела з зображенням Богдана Хмельницького, розташована при вході до скверу.

8. Перша міністерська чоловіча гімназія (нині − Музичне училище ім. С. С. Гулака-Артемовського)

Зараз це старий корпус музичного училища ім. С. С. Гулака-Артемовського, а раніше споруда Першої міністерської чоловічої гімназії – одна з найгарніших архітектурних пам’яток міста. Звичайно, архітектором будинку був Владислав Городецький. Його зведено у 1891 році як перша міністерська чоловіча гімназія. Заснована 26 листопада 1880 року. Будинок був побудований на території садиби купця Соколова. До речі, Перша міська гімназія – це і є її правонаступниця. Питання про будівництво гімназії постало на початку 1891 року на одному з засідань міської думи. Рудольф Гаммер, німець за походженням, інженер, керуючий черкаським цукровим заводом, член міської думи і активний громадський діяч запропонував доручити будівництво Владиславу Городецькому, який на той момент був студентом Петербурзької академії мистецтв і проходив практику при архітекторі Київського учбового округу військовому інженер-підполковнику Чекмарьову на посаді його помічника. Звичайно Гаммер і Городецький були приятелями. Владислав уже тоді декілька разів бував у Черкасах. Будівлю створено у стилі модерн з використанням елементів неороманської архітектури. Того часу гімназія мала два корпуси. У головному розташовувались навчальні класи для старших гімназистів, кімната викладачів та дирекція закладу. Другий корпус призначався для навчання молодших учнів. У стінах гімназії навчалися майбутні державні і культурні діячі, чиї імена залишилися в історії. Серед них більшовик Мойсей Урицький, авіатори брати Євген, Андрій та Іван Касьянеки (закінчили у 1905-1906 роках), письменник Лесь Гомін. Це був навчальний заклад черкаської еліти, де працювали тільки чоловіки. Кожний учитель гімназії займався репетиторством. До них приїжджали діти багатих грабарів та підприємців міста. Після приходу до влади більшовиків, гімназія переформатовується. Тут створюють черкаську середню школу №1 у 1918 році. Музичне училище імені Гулака-Артемовського тут розміщується з 1968 року. За час реконструкції, проведеної у 1922-1923 роках, до неї добудовують третій поверх, а також з’єднано між собою обидва корпуси гімназії. У 1985 році другий двоповерховий корпус було знесено, а на його місці пізніше звели нову будівлю черкаського музичного училища. Також до ансамблю гімназії входила домова гімназична Святопречистенська церква, яка розташовувалась на місці сучасної бібліотеки Шевченка. Зруйнована комуністичним режимом у 1961 році. Ця церква також належить до архітектурних доробок Владислава Городецького. Вона була доручена йому після будівництва самої гімназії.

9. Прибутковий будинок підприємців Ф. І. Лисака та М. Ф. Гаркавенка (нині − Черкаська музична школа № 1 ім. М. В. Лисенка)

Будинок був збудований в 1870-их роках черкаськими підприємцями Ф. І. Лисаком та М. Ф. Гаркавенком. До 1917 року він слугував як прибутковий будинок. В 1920-1930-их роках у будинку розміщувались навчальні кімнати піхотної школи. Тоді ж будівля була добудована, корпус простягся в бік Дніпра. Пізніше в будинку знаходилось Черкаське піхотне училище. Під час Другої світової війни тут розташовувався спочатку німецький, а після війни — радянський військовий шпиталь. З 1960-их років в будинку деякий час перебувало новостворене музичне училище імені Гулака-Артемовського, а з 1964 року — Черкаська музична школа №1 імені М. В. Лисенка. На бічній стіні будинку збереглись сліди від снарядів часів визволення Черкас 1943 року. Під ними встановлено пам'ятну дошку. Поруч знаходиться будинок Лисака-Гаркавенка, збудований у 90-их роках XIX століття. На початку тут розташовувалося казино. У 1918 року приміщення було передане установі Науково-історико-педагогічни музей імені Т. Г. Шевченка. В 1919 році у будинку відкрили готель “Петроградські номери”. З утворення Черкаської області в 1954 року, на першому поверсі розташовувалось обласне фінансове управління, на другому — обласний радіокомітет, а згодом — редакція черкаської районної газети “Серп і молот” та інші установи. Зараз це другий корпус Черкаської музичної школи №1 імені М. В. Лисенка.

10. Будинок братів Цибульських (нині − Музей "Кобзаря" Т. Г. Шевченка)

Будинок було збудовано у 1852 році для черкаських підприємців братів Цибульських. Свого часу це була найвища будівля в місті. Він був напівдерев’яним і мав півтора поверхи. Саме в ньому, на думку краєзнавців, з 18 по 22 липня 1859 року перебував під наглядом поліції Тарас Шевченко. Щоправда, йому вдалося уникнути перебування в буцегарні саме завдяки братам Цибульським, які "домовилися" із черкаським приставом Табачниковим, добряче йому заплативши. Є легенда, що Шевченко по собі залишив маленьку таку дерев’яну чарочку, яку начебто з собою весь час возив, а потім, коли їхав, залишив на згадку. І вона як реліквія зберігалася в родині Цибульських. Кажуть, що вона десь є в фондах у краєзнавчому музеї. У 1890-их будинок перебудували у триповерховий цегляний, і він чудово зберігся до сьогодні. Довгий час будинок здавався в оренду під банк, магазини, перукарню. Наприкінці 1980-их років будинок братів Цибульських був відреставрований. Архітектура будинку виконана з використанням стилю класицизм. Увесь нижній поверх наразі займає перший в Україні і єдиний у світі музей однієї книги − присвячений збірці “Кобзар” Т. Г. Шевченка. Відкритий у травні 1989 року та містить чимало раритетних видань цієї книги. У музеї показано історію видання доробку поета, джерела його творчості, найцікавіші видання. У світі збереглося лише декілька примірників першого "Кобзаря" (1840), тому один з них є гордістю черкаського музею.

11. Будинок місцевого купця Белахова (нині – будівля Черкаської обласної організації Національної спілки письменників України)

Одним із найкрасивіших особняків, зведених у 1880-х роках у Черкасах, була будівля, що належала відомій купецькій родині Бєлахових. Будівлю було зведено у стилі модерну з елементами ампіру, що повністю відповідав смаку середнього класу черкаської буржуазії того часу. Саме тут черкасці вперше дізналися, що таке кіно. Наприкінці літа 1908 купець Бєлахова придбав у Парижі кіноустановку і з допомогою своїх рідних крутив черкасцям німе кіно. Так у Черкасах з’явився перший кінотеатр на 120 місць. Невеличкий, задушливий до запаморочення зал, засмічений насіннєвим лушпинням глядачами, які сиділи на лавках без спинок. У кутку стояв гардероб-шафа для одягу. В ньому дочка Бєлахова продавала квитки, син Михайло у кінобудці "крутив кіно", а другий син, Григорій, був тапером – обслуговував сеанси музичним супроводом на піаніно. Сам Бєлахов був білетером. До речі, у цьому ж таки будинку підприємець Школьников виробляв ситро та газовану воду. Тут же розміщувалася крамничка, де ці напої продавалися, тож улітку в цій частині Хрещатика не було де яблуку впасти, бо всі хотіли не лише долучитися до мистецтва і подивитися кіно, а й втамувати спрагу. Свій прибутковий товар Школьников продавав також з невеликих візків. До речі, так само реалізовувалось морозиво: ще один атрибут літнього відпочинку. Його налічувалося близько 30 сортів. “Реалізатори” носили свій товар у діжечках на голові, вигукуючи: “Сохарно-морожено, шариками зложено, копейка – цена, радость вкусна!”. Покупець з`їдав порцію на місці й повертав скляночку, яка протиралася ганчірочкою. На першому поверсі будівлі були мануфактурні магазини, віддані в оренду іншим купцям. А на другому поверсі мешкала родина самого Белахова. Після Жовтневої революції у садибі Белахова розміщувалися молодіжний клуб, різні владні організації. Перед Другою світовою війною на першому поверсі будинку були магазини, на другому — управління торгівлі, потім — обласне управління кінопрокату. Нині тут знаходиться обласна організація Національної спілки письменників України.

12. Будинок братів Тиверовських (раніше – міський Комерційний банк)

Будинок у стилі модерн був збудований на початку ХХ століття (1912 р.) на замовлення підприємців Тиверовських. До революції на першому поверсі тут розміщувалися аптека, казино і магазин, а на другому − міський комерційний банк. Це триповерховий цегляний будинок, на фасаді якого виділяється декоративна тега, що опускається над вікнами третього поверху і нагадує українські рушники. В роки першої світової війни на нижньому поверсі будинку працювало казино, в якому виступав видатний російській співак Федір Шаляпін. Навесні 1915 року, коли Шаляпін подорожував з Києва в Катеринослав, він зупинявся в Черкасах. Жив у готелі "Слов’янський", а виступав у казино. Після другої світової війни в приміщенні будівлі була міська поліклініка. Зараз тут розміщуються різноманітні установи та організації. Поруч з будівлею знаходиться пам’ятник герою книги Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита” Фаготу та коту Бегемоту. Автор – відомий черкаський скульптор Владислав Димйон. Робота виконана зі старих батарей і встановлена влітку 2015 року. Такий подарунок зробили архітекторам до їхнього професійного свята.

13. Блакитний палац (раніше – готель підприємця Скорини "Слов`янський")

Незаперечною візитівкою Черкас став блакитний казковий палац. Він же - готель "Слов’янський". Звів будівлю власним коштом підприємець Скорина для прийому постояльців на початку XX століття за проектом архітектора Владислава Городецького. Являє собою 2-поверхову цегляну будівлю, архітектура якої виконана з використанням неоготики у романтичному стилі. Фасад має багатий декор. Химерні башточки, арки, гострі шпилі, манірні балкони – все це створює відповідний настрій, і часом дуже складно повірити в те, що нині тут знаходиться звичайнісіньке відділення банку. Власне, колись на другому поверсі тут був готель, а на першому – магазин годинників Зейгера та кондитерська "Константинополь". Номера готелю були оздоблені під віденський аристократичний стиль і були невимовно красиві. Після 1917 року готель "Слов’янський" зберіг своє призначення, однак мав назви "Гранд" та "Дніпро". Також, в цій будівлі були кав’ярня, нотаріальна контора тощо. У "Дніпрі" гостювали відомі українські та угорські письменники. З-поміж них – Іван Ле, Михайло Стельмах, Мате Залка, Шандор Петефі, Антал Гідаш, Фрідеш Карікаш…. Навесні 1915 року, коли Шаляпін подорожував з Києва в Катеринослав, він зупинявся в Черкасах. Жив у готелі "Слов’янський", а виступав у казино. Із перебуванням Шаляпіна пов’язана одна цікава легенда. Коли співак готувався до виступу, то побачив у готелі кота, який дуже мелодійно нявчав. Пригостив його рибинкою, та може й забув би про хвостатого. Але після концерту Шаляпін почувався кепсько і відчув, що втрачає голос. Поки всі шукали для нього ліки, перевернувши весь готель з ніг на голову, співак впустив до свого номера котика і влігся з ним спати. Легенда мовить, що вранці Шаляпін почувався чудово і вже забув про свою хворобу. А головне – до нього повернувся голос, від якого "дзижчали люстри й віконні шибки, тремтіли графини у сервантах та ґудзики у поліцмейстера на перехресті". Зрештою, Шаляпін подякував господарю готелю за кота-лікаря та й поїхав собі. А кіт лишився. Відтоді казали, що якщо погладити котика за вушком, то матимеш голос "як у Шаляпіна". У 1994-1998 рр. будівля реставрована коштом Укрсоцбанку, який після реставрації в ній і розмістився. Розповідають, що Городецький займався багато чим, − де можна було заробити копійку, там і працював. І рибні ряди робив, і бані, і палаци. Дуже схожа на готель "Слов’янський" споруда є в Житомирській області в місті Тулин. Городецький побудував її на замовлення присяжного повіреного при Київському окружному суді Олександра Добровольського. А ще багато деталей, які є на черкаському готелі, можна знайти на Миколаївському соборі в Києві.

14. Черкаська обласна філармонія

Філармонія створена 11 червня 1955 року і за ці роки стала однієї з перлин духовно-культурної скарбниці України. Унікальна тим, що зал філармонії посідає третє місце в Україні за звучанням, тобто перебуває в одному ряду з прославленими оперними театрами. Окрасою філармонії є Черкаський камерний оркестр, створений у 1992 році. 1957 року при філармонії створено Черкаський хор, 1983 року — Ансамбль "Росава" та тріо бандуристок "Вербена". На початку 2000-их років будівля установи була капітально відреставрована. При філармонії існує Черкаський державний заслужений український народний хор, Черкаський малий симфонічний оркестр, Ансамбль народної музики "Росава" та тріо бандуристок "Вербена".

15. Будівля Громадського банку

Будівля, яку також пов’язують із архітектором Городецьким, - Громадський банк. Установа відкрилася у 1864 році. Це був один із перших банків нашого міста. Його створили представники різних громад, черкаські купці та підприємці. Але вже в 1865 році в провінційному містечку виник грандіозний скандал. Виявилося, що керівник банку взяв позику на 10 тисяч рублів, бо хотів збудувати власний будинок. Щоб якось залагодити цю ситуацію, керівник банку попросив київського губернатора, його звільнити з посади. Після звільнення з’ясувалося, що насправді було взято не 10, а 20 тисяч! З цього і почався розвиток банківської справи в місті Черкаси. У 1914 році за проектом Городецького на честь 50-річчя Громадського банку було збудовано споруду, в який нині знаходиться редакція газети "Черкаський край" і музей Василя Симоненка. Про рік будівництва свідчать цифри на фасаді "1864–1914". На фасаді також можна побачити літеру "L" – це позначення того, що будинок збудовано на честь 50-річчя установи. Дивно, що таку будівлю банк зміг собі дозволити лише через півстоліття, а до цього установа тулилась по різним приміщенням міста. Вхід до будинку виділяється динамічними смугами, що утворюють навколо дверного отвору малюнок, який нагадує крила метелика. Верхня центральна частина споруди завершується куполом оригінальної форми, що підкреслює ріг вулиць виступаючи на півциркульним об’ємом з мансардним поверхом, вертикально розкресленими пілястрами. Другий поверх акцентовано широким балконом, оздобленим параболічної форми багатопрофільним карнизом та увінчаний масивним кулеподібним декоративним куполом. Будинок прикрашають ковані грати на балконах та даху. Бічні фасади мають широкі ризоліти, оформленні пілястрами та пластичним завершенням. В декорі фасаду використані куті деталі вишуканого малюнку. Вікна різноманітних розмірів, двостулкові, видовжених пропорцій, тристулкові ¬– широкі з лучкової форми фрамугами. Низ оздоблений широкими вітринами. Надвіконня оздоблене цегляними прикрасами. В декоративному рішенні відчувається вплив архітектурного стилю модерн та використання окремих елементів неоренесансу. Після другої світової війни на першому поверсі будівлі розміщувався цех цинкографії та друкарні плоского друку. В ньому використовувались матеріали, які завдавали шкоду споруді. Тому ці цехи були вивезені з приміщення. З 60-х приміщення стало одним із духовних центрів Черкас, справжнім вогнищем культури. Саме тут працював легендарний Василь Симоненко. Зараз тут розміщено музей Василя Симоненка. Музейна кімната “Робочий кабінет Василя Симоненка”, присвячена життю і творчості українського поета Василя Андрійовича Симоненка. В експозиції представлені унікальні фотографії, особисті речі, документи та прижиттєві видання В. Симоненка “Тиша і грім”, дитяча казка “Цар Плаксій та Лоскотон”, а також твори поета, видані в останні роки. Також в будівлі знаходиться редакція газети "Черкаський край" (колишня "Черкаська правда" - перша черкаська обласна газета) та "Вечірні Черкаси", аптека-музей "Крещатикъ" та Галерея народного мистецтва.

16. Єврейська гімназія В. В. Городецького (нині − Черкаська дитяча художня школа ім. Д. Нарбута)

Ще одна будівля, пов’язана з польським архітектором В. В. Городецьким, – єврейська гімназія. Вона була збудована на початку ХХ ст. (в 1910-их роках) як будівля для єврейської гімназії. Після революції гімназія була закрита, будівля використовувалась державними та партійними установами. В 1988 році будинок був переданий Черкаській художній школі, яка нині носить ім’я відомого митця Данила Нарбута. Д. Г. Нарбут завжди брав активну участь у культурному і громадському житті Черкас. Жив і працював у місті 33 роки. На будинку, за адресою вул. Байди Вишневецького, 24, встановлено меморіальну дошку, де жив і працював в 1965-1998 роках художник Д. Нарбут.

17. Приватна жіноча гімназія пані Самойловської (нині – Черкаська спеціалізована школа № 17)

До революції на цьому місці стояла приватна жіноча гімназія Самойловської, споруджена на початку XX століття. До революції в Черкасах було 3 жіночих гімназії, для дітей знатних людей діяла казенна жіноча. Виховання в ній було класичним, навчання аристократичне. 1904 рок була утворена приватна гімназія Самойловської, яка спочатку знаходилась по вулиці Поліцейській (сучасній Байди Вишневецького; зараз тут знаходиться житловий будинок і кафе “Ярославна”). Зібравши кошти шляхом пожертвування меценатів та додавши свої, А. В. Самойловська замовила проект нового приміщення. Воно було збудовано протягом 2 років (1910—1912) по вулиці Миколаївській (сучасній - Хрещатик). Вона була повністю протилежна за навчанням казенній, де дівчат навчали праці і вихованості. Така собі школа "благородних дівиць", яких не лише змушували "гризти граніт науки", а й навчали такій важливій справі, як вишивання. Тож після закінчення закладу його випускниці могли бути викладачками, а могли сидіти вдома і вишивати рушники. Будинок гімназії був справжнім архітектурним шедевром. Це була півтораповерхова цегляна споруда, її композиція мала центральний та 2 бічних блоки. У центральному знаходилось фойє з басейном та фонтанами, вчительська, класні кімнати, у бічних — лише класи. Приміщення гімназії було розраховане на 400 учениць. Будівля була збудована в стилі історизму з використанням традицій українського зодчества. Центральна частина була увінчана фігурним пластичним фронтоном, який доповнювало ліплення, бічні корпуси мали великі трикутні декоративні башти. Чудово виглядали на фасаді підвісні карнизи та аркада високих вікон. Навколо гімназії була зведена мурована огорожа. Вона мала вигляд цегляних стовпчиків з вмонтованими кованими металевими ґратами, які виготовили на місцевому чавуно-ливарному заводі Каурова. Після Жовтневої революції в будівлі гімназії знаходилась Друга трудова школа. Під час відступу радянських військ в серпні 1941 року приміщення гімназії було зруйноване снарядами, а під час звільнення Черкас ще й горіло. В такому стані будівля простояла до 1955 року, а у жовтні почались роботи по відбудові закладу. Відкриття нової школи на місці старої гімназії пройшло 1 вересня 1957 року.

18. Черкаський обласний художній музей

Художній музей створений у 1991 році, і є значним культурним осередком міста. Музей є одним з наймолодших, у порівнянні з іншими обласними центрами держави. Спочатку заклад діяв як відділ Черкаського обласного краєзнавчого музею, згодом — як філіал. Експозиція Черкаського художнього музею складається з 2 відділів: декоративно-ужиткове мистецтво nf образотворче мистецтво. У першому відділі можна ознайомитись зі зразками народного мистецтва Середнього Подніпров'я, у другому — з роботами професійних митців. Крім цього, 4 зали третього поверху приміщення експозиційною площею 500 кв.м постійно використовуються під періодичні виставки. Окреме місце в музеї відведено коштовним взірцям іконопису XVII—XIX століть. Візитною карткою музею вважається "Портрет графині Білокопитової" пензля італійського художника Арціоні (1907). Черкаський обласний художній музей проводить велику роботу з вивчення і популяризації художньої спадщини українських, зокрема земляків — черкаських художників. Саме тому є в музеї "Світлиця Нарбута" — зала, присвячена творчості Народного художника України, лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка Данила Нарбута — тут експонуються роботи, що показують його як театрального художника, художника-ілюстратора та станкові полотна, що йдуть від народної картини. В експозиції широко представлені твори інших художників-черкащан: заслуженого діяча мистецтв України Клименка В. І., однією з провідних тем творчості якого є Хмельниччина, пейзажі заслуженого художника України Бондаря І. І., також картини відомих черкаських художників Євича В. П., Кулика І. 0., Іщенка Ю. П., Козіна П. Д., Ніканорова В. І., Афоніна В. А., Фізера І. В, подружжя О. В. та М. М. Теліженків. Суттєвим доповненням до історії розвитку сучасного образотворчого мистецтва України є велика колекція графіки, що представлена в 4 залах експозиції Черкаського обласного художнього музею. Черкаський художній музей відомий як місце постійного проведення різноманітних культурних акцій і заходів — від виставок місцевих молодих художників до благочинних акцій. Художній музей від перших днів свого існування став осередком відродження української національної культури. Постійно проводяться зустрічі з художниками, письменницькі поетичні вечори, виступи капели бандуристів, камерних оркестрів, ансамблю духовної музики "Канон", артистів Черкаської обласної філармонії та Черкаського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, хору музичного училища та фольклорних ансамблів. Черкаський художній музей є також методичним центром з питань образотворчого мистецтва з організації виставкової, експозиційної і фондової роботи музеїв обласного підпорядкування.

19. Будинок лісничого (нині − Черкаський обласний академічний ляльковий театр)

Загалом, помітна тенденція, що усі більш-менш давні будівлі в місті "приписують перу" архітектора В. В. Городецького. Однак, не все так просто. У цьому плані доволі цікавою видається історія будівлі Черкаського обласного академічного лялькового театру. Це пам`ятка архітектури ХІХ ст., що належить до так званих "зразкових домівок", автором яких був архітектор Алоїзій Руска. На початку ХІХ століття він випустив альбом "Зразкові фасади", за якими велася забудова багатьох міст. Таким чином, в 1870-х роках в Черкасах був збудований будинок лісничого. Зводили будівлю майстри-старовіри, ймовірно, під орудою черкаського повітового архітектора Костриці (Руска помер у 1822 році). Будинок чудово зберігся до наших днів. Щоправда, трохи вріс у землю (якщо раніше був двоповерховим, то зараз так званий перший поверх не відразу кидається в очі, він майже наполовину вріс у землю). З 1970-х років тут знаходиться театр ляльок. Всі охочі досі можуть прийти і потриматися за дверні ручки, виготовлені на тульській фабриці самоварів з мідяних сплавів. На них помітні герб та вензелі фірми "Н. и Г.Бабашов.1850". Театр ляльок у Черкасах було створено в листопаді 1965 року рішенням облвиконкому «Про створення Черкаського театру ляльок на повному самозабезпеченні при міському Палаці піонерів». Протягом 5 років театр зростав до значного професійного рівня, формуючи дієву трупу, напрацювавши репертуар з 7-ми вистав, розвинувши гастрольну практику поїздками по Черкаській, Полтавській і Сумській областях. 27 вересня 1970 року театру було надано статус обласного. Від 1970-х років театр міститься в теперішньому приміщенні. У жовтні 2006 року наказом Міністерства культури і туризму України театрові надано статус академічного. Наразі, фасад будівлі прикрашають цікаві бронзові фігури казкових персонажів.

20. Будинок Щербини (нині – Палац одружень)

І нарешті головна зупинка нашого маршруту – Палац одружень. Однією із найкрасивіших будівель Черкас є особняк, який був збудований у 1892 році для черкаського інженера, грабаря, члена міської думи - Афанасія Щербини як власна садиба. Будівля є пам’яткою архітектури. Архітектор лишився невідомим. Архітектура будинка виконана у стилі неоренесансу. З 1907 до 1912 років будинок був зданий в оренду повітовому земському управлінню. Він став одним із найпримітніших у дореволюційному містечку. Раніше в будинку було облаштовано зимовий сад з фонтаном. Подвір’я було огороджене кованим парканом. Поруч з особняком був будинок для прислуги та конюшні. Він входив до комплексу садиби зі стайнями та флігелями. Внутрішнє планування будинку було частково змінене. Зовнішні перебудови торкнулися головного (у ньому влаштовані широкі двері) і тильного (до нього прибудована напівкругла об'ємна добудова) фасадів. Після революції там розміщувалися партійні та радянські органи влади, за німецької окупації - жандармерія, у 1930 роках − Палац піонерів. Після Другої Світової війни у будинку розміщувалися партійні та комсомольські органи, пізніше знову Палац піонерів, аж до того часу, поки у 1983 році його не переобладнали на "об’єкт стратегічного значення" - Палац одружень, який міститься тут і нині. З 2010 по 2011 роки проводились реставрація та ремонтні роботи з оновлення будинку. Донедавна будівля була білого кольору. Проте після реконструкції Палац одружень перефарбували в жовтий, а для ефектної прикраси додано вечірнє освітлення. Цікаво, що у геральдиці жовтий колір означає непостійність, заздрість і адюльтер. Черкасців таке тлумачення не бентежить, а тішить. Все тому, що на будівлі облаштоване зовнішнє освітлення і Палац одружень просто казково сяє вночі. У сквері за будинком у листопаді 2010 року було урочисто відкрито пам'ятник українському поетові Василю Андрійовичу Симоненку. В основу створення монумента покладені вірші поета “Спади мені дощем на груди” та “Ти знаєш, що ти — людина?”. Заввишки понад 2 м, відтворює образ у динаміці — поет ніби йде нам назустріч. Крило, яке огортає фігуру, символізує талант, іскру Божу. Автор скульптори Владислав Димйон.